Зміст:
- Етіологія та патогенез
- Симптоми захворювання
- Діагностика та лікування
Епікондиліт – це запальне захворювання, при якому відбувається руйнування навколосуглобових тканин в ліктьовому суглобі з вираженими інтенсивними болями. Епікондиліт буває зовнішнім або латеральним, коли уражаються м’язові сухожилля, прикріплені до зовнішнього подмыщелку. Також буває внутрішнім або медіальним, коли розвивається запально-дегенеративний процес у сухожиллях в місці з’єднання з внутрішнім подмыщелком.
Етіологія та патогенез
У більшості випадків причинами епіконділіта є травми ліктьового суглоба або плеча, а також характер робіт пацієнтів, що мають дегенеративні порушення. Епікондиліт часто виникає у людей, які займаються певними видами діяльності, при яких потрібно здійснювати повторювані рухи рук, що супроводжуються пронація (повороти рук усередину та вниз) і супінацією (розвороти вгору тильної сторони передпліччя). Обтяжуючим фактором у хворих можна вважати дисплазію сполучної тканин. Часто плутають це захворювання з шийним остеохондрозом хребта.
Епікондиліт досить поширене захворювання. Неможливо сказати з абсолютною точністю, наскільки велика статистика захворюваності, так як пацієнти не схильні звертатися з симптомами, притаманними цього захворювання, в лікарню.
Тільки якщо симптоми погіршуються, можна визначити середній вік захворюваності – від 40 до 60 років. У групі ризику знаходяться спортсмени, піаністи, водії, деякі робочі спеціальності. Місце локалізації ураження залежить від того, яка рука у людини активна – ліва або права. Зовнішній епікондиліт фіксують набагато частіше, ніж внутрішній.
Клінічні прояви захворювання
Захворювання ліктьового суглоба має три стадії перебігу: гостра, підгостра, хронічна. Гостра стадія характеризується інтенсивними і постійними симптомами. Для підгострої стадії запалення характерні симптоми, що виникають при навантаженні на хворий суглоб, і проходять в стані відпочинку. Якщо симптоми спостерігаються більше 3-х місяців і не проходять, то говорять про хронічну форму перебігу.
Симптоми епіконділіта:
- болі в області надвиростка;
- раптові сильні пекучі болі;
- купуючи хронічний характер, симптоми перетворюються на тупі ниючі болі;
- при різкому русі або опорі пасивного згинання кисті відчувається різкий біль в ліктьовому суглобі;
- при внутрішньому епікондиліт біль посилюється навіть при пасивному розгинанні пальців рук;
- біль віддає вниз до кисті;
- суглоб обмежений у рухах;
- біль локалізована саме в ліктьовому суглобі;
- симптом Томпсона, при якому стиснутий кулак з тильного згинання мимоволі і швидко переходить у положення долонного згинання;
- симптом Велта. Для тестування пацієнту пропонують супинировать і розгинати обидва передпліччя одночасно, утримуючи їх на рівні підборіддя. Оцінюється, наскільки ці дії успішно виконуються. На хворий руці дані дії відстають від норми;
- тестування супроводжуються різкими болями;
- при відведенні хворий руки за спину на рівні попереку відчувається біль;
- симптоми асоціюються з шийним остеохондрозом.
Діагностика та лікування
Постановка діагнозу здійснюється на підставі історії хвороби пацієнта, клінічної картини, тестів. При захворюванні пов’язаному з травмою точний діагноз важливо диференціювати від перелому надвиростка. Основний симптом перелому – набряк м’яких тканин в зоні пошкодження. При епікондиліт такого симптому немає. При проведенні діагностики лікар згинає і розгинає руку пацієнта в розслабленому стані. Якщо хворий не відчуває жодних хворобливих відчуттів, то запалення ліктьового суглоба виключають.
Наступний метод діагностики – це рентгенологічне дослідження суглоба в різних проекціях. При даному методі можна помітити зміни, які виникли при тривалому і хронічному перебігу захворювання. Лабораторні аналізи при даній патології не інформативні, так як маркери запалення не виявляються.
Лікування, в основному, полягає в забезпеченні спокою хворий руці, обмеження рухів, що заподіюють біль. При гострому епікондиліт кінцівку фіксують іммобілізуюча пов’язкою. Медикаментозне лікування включає нестероїдні протизапальні препарати та місцеві засоби для нарузного застосування – мазі, гелі. Серед місцевих засобів треба відзначити нурофен гель диклофенак гель, індометацин мазь, піроксикам гель, ібупрофен мазь, ортофен мазь.
При сильних болях призначаються протизапальні препарати всередину – напроксен, кетонал, стрепфен, німесил, найз, ксефокам, моваліс, піроксикам, бруфен, ібупрофен, ортофен, диклофенак. Відмінний ефект у лікуванні показують місцеві внутрішньосуглобові ін’єкції кортикостероїдних препаратів (кеналог).
З фізіотерапевтичних методів лікування добре зарекомендували себе ударно-хвильова терапія, електрофорез з гідрокортизоном, голкорефлексотерапія, парафінолікування, лазеротерапія, кріотерапія. Після зняття загострень рекомендовано пройти курс масажу. При неефективності медикаментозного лікування та прогресуванні захворювання вдаються до хірургічного втручання. Для життя захворювання не небезпечне, при лікуванні прогнози позитивні. Ну і залишається нагадати, що не можна призначати лікування самостійно, тільки лікар знає, як лікувати правильно те чи інше захворювання.